Єпископ Сильвестр (Стойчев). Проповідь у Неділю першу після П’ятидесятниці. Всіх Святих

Цієї неділі, першої після дня П’ятидесятниці, Православна Церква згадує про Всіх Святих, яких вшановують у православному світі

Центр інформації УПЦ
Центр інформації УПЦ

Інформаційне агентство УПЦ

Фото из открытых источников

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Невипадково день, присвячений Всім Святим, встановлений в першу неділю після П’ятидесятниці, тобто перше, що ми згадуємо після дня заснування Церкви, – це святість. Це свідчення того, що святі – це результат дії Церкви в цьому світі. Церква і святість взаємопов’язані: без Церкви не може бути ніякої святості, але водночас і сама Церква не може бути без святих. Якби в Церкві не було святих – це було б знаком, що в Ній не діє Дух Святий, що в Ній не виконуються слова Господа, сказані Ним ще у Старому Завіті: "Будьте святі, Я бо святий" (Лев. 11:45). Отже, якщо в Церкві немає святих – значить, це не Церква Христова. І саме тому відразу після Дня П’ятидесятниці, коли ми згадуємо події зішестя Духа Святого на апостолів, Церква шанує всіх святих. Адже які ще потрібні докази чи аргументи, щоб показати, що Православна Церква – це істинна Церква Христова?

Є багато людей, які не вірять у святість і не вшановують святих. На жаль, такі є навіть серед тих, хто іменує себе християнами. Таке невір’я можна назвати божевіллям, бо як ще можна пояснити неприйняття очевидності того факту, що тисячі людей, які увірували в Христа як Спасителя і Бога, залишили все на цьому світі та вирішили піти за Ним? І як могли ці люди, які пожертвували заради Бога всім – навіть своїм життям – не стати святими?

Вшановуючи святих, ми ще раз стверджуємо: Церква – свята, у ній є Дух Святий, а якщо є Дух Святий – значить, є святі. І до кінця часів, допоки існуватиме цей світ, святість і святі у Церкві не змаліють, незважаючи на найтяжчі спокуси та випробування.

Святість не можна просто звести до того, щоб не творити зла. Навколо нас безліч людей, і більшість із них не злодії, не вбивці, не шахраї. Але це ще не означає, що вони святі. Адже якщо ми не вчиняємо тяжких гріхів – це ще не ознака святості; творити добро – це також ще не гарантія святості, адже для багатьох це пов’язано з тими чи іншими умовами життя. Людина може опинитися в умовах непередбачуваних, наприклад, у розпал яких-небудь катаклізмів – не виключено, що всі благі наміри творити добро відразу ж зникнуть і людина дбатиме тільки про себе.

То що ж таке святість? Якщо ми читаємо Святе Письмо і вивчаємо твори святих отців, то можемо побачити, що святість – це насамперед життя в Бозі. Святий – це не та людина, яка ніколи не зробила ніякого зла і навіть не подумала про зло. Святий – це той, хто повністю живе заради Христа, у Христі і з Христом; той, чиє життя щомиті присвячене виконанню волі Божої, адже воля Божа – це початок, підстава і завершення святості. Святим може бути тільки та людина, яка прагне до джерела святості – до Бога. І Господь, знаючи і побачивши, що є люди, які хочуть жити за Його заповідями і бути в єдності з Ним, сходить до них і прикликає до Себе. Саме так і народжується святість.

У сьогоднішньому євангельському читанні, брати і сестри, ми почули слова, які можуть збентежити, напевно, навіть і церковних людей: "Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене; і хто любить сина або дочку більше за Мене, той недостойний Мене" (Мф. 10:37). Як таке може бути? Адже батьки для дітей, а діти для батьків – це найдорожче, що тільки може бути у людини. Як у такому випадку правильно розуміти ці слова Христа? Звісно, ці слова не закликають людину не любити своїх батьків, дітей, близьких. Ми пам’ятаємо, що навіть у Старому Заповіті є заповідь про шанування батьків, до того ж ця заповідь – єдина з усіх заповідей декалога – завершується обітницею: "Так добре тобі буде і багато років житимеш на землі" (Втор. 5:16; Еф. 6:23). Слова Спасителя про те, що недостойні ті, хто більше полюбить ближніх, ніж Христа, вказують насамперед на те, що у нашому сприйнятті має бути правильна система цінностей: спочатку – Бог, а потім усі інші – батьки, діти, близькі і т.д. І навіть більше того, тільки коли ми любимо Бога по-справжньому, ми зможемо навчитися по-справжньому любити і своїх ближніх. Любов до Бога зовсім не скасовує любові до наших рідних і близьких, вона робить її чистішою, і якщо можна так висловитися, очищеною від усякого домішку гріху, пристрасті, пороку, вади. Саме в цьому полягає сенс тих слів, які ми чули в сьогоднішньому Євангелії.

Усі ми пам’ятаємо, з чого почалося гріхопадіння Адама: воно почалося з того, що він вважав за краще любов до Єви, аніж любов до Бога. Людина полюбила іншу людину більше, ніж свого Творця. І вся подальша історія людства часто показує, що багато гріховних злодіянь, багато злочинів скоєно нібито з любові до чоловіка, до дружини, до дітей.

Дуже часто любов є набагато небезпечнішою, ніж ненависть: вона може засліпити людину і штовхнути її на найтяжчі злочини. Скільки злодіянь скоєно через ревнощі, через любов до безтями, через оманливе почуття любові. Але якщо ми щиро любимо Бога, то розуміємо, що є щось вище, ніж просто любов до людини. Якщо всі злочини скоюють через неправильне сприйняття любові, то любов до Бога – це єдине, що ніколи не дасть нам порушити любов до ближнього. Якщо ми любимо Бога, ми ніколи не зможемо завдати болю ближнім, адже Сам Христос каже: "Якщо любите Мене,  дотримуйтеся Моїх заповідей" (Ін. 14:15).

Сьогодні, згадуючи про Всіх Святих, ми маємо зрозуміти, що святий – це людина, що живе заради Бога. Святий – це людина, яка любить усіх і все, але її серце не прив’язане ні до кого і ні до чого, тому що її серце цілком віддане Господу Богу. Незважаючи на стереотипи, які в нашому уявленні малюють святих в образі таких собі сивочолих старців, святі різні, так само, як і всі ми з вами різні. Були святі добрі та дуже милостиві, були і в міру суворі. Наприклад, преподобний Серафим Саровський всіх, хто приходив до нього, зустрічав словами: "Радосте моя, Христос воскрес!", а найбільший серед народжених жінками, як про нього говорить Сам Христос, – святий Іоанн Предтеча називав деяких, що приходили до нього, "породженням єхидни". При цьому і один, і другий служили Богу і любили людей, і обидва прославлені в лику святих. Таке можливо, тому що святість ніколи не зможе вміститися в рамки уявлень людей. У святого апостола Павла є цікаві слова: "Духовна ж людина судить усе, а її судити ніхто не може" (1 Кор. 2:15), адже серце святого може відкрити та осягнути тільки інший святий. Саме тому, прославляючи святих, Церква говорить, що саму святість не можна зрозуміти теоретично, нею можна тільки причаститися, стати її учасником.

Святі завжди бентежили та бентежитимуть оточуючих, тому що не вміщуються у звичні уявлення про праведність і святість. У цьому сенсі святі, як і сама Церква, стають своєрідною спокусою для тих, хто любить світ і всі його цінності. І як тут не згадати слова Господа нашого Ісуса Христа: "І блаженний, хто не спокуситься через Мене" (Мф. 11: 6)!

І тому в день, коли ми вшановуємо Всіх Святих, Церква ще раз відкриває всім нам найбільшу таємницю свого буття: будь-яка людина, навіть найзапекліший грішник, може стати святим у Церкві Христовій. Немає грішника, який би не міг покаятися і стати святим, немає гріха, який би не простив Господь, немає людини, яку б відкинула Церква! І тисячолітній досвід святості підтверджує цю істину завдяки сонму святих, що славлять Бога на віки віків. Амінь!

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках PNK.TV

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.