Що дасть Україні статус основного союзника поза НАТО

Олексій Кущ
Олексій Кущ

Економіст

Володимир Зеленський під час спільної з Генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом зустрічі зі ЗМІ після засідання Комісії Україна - НАТО в Києві, 31 жовтня 2019 року president.gov.ua

У Верховній Раді народні обранці закликають зібрати позачергове засідання для звернення до Конгресу США про надання Україні статусу основного союзника поза НАТО. Що це означає і чи потрібно Україні?

Про це пише Олексій Кущ на своїй сторінці в Facebook.

У парламенті вирішили заморити західних союзників листами, наївно сподіваючись на те, що кількість рано чи пізно переросте в якість. Ідеться про ініціативу представника фракції "Європейська солідарність" Олексія Гончаренка зібрати позачергове засідання Верховної Ради для звернення до американського Конгресу про надання Україні статусу основного союзника поза НАТО (MNNA). При цьому, як відомо, ця фракція за дивовижним збігом обставин виступає за вступ України до Північноатлантичного альянсу. Мабуть, для депутатів "Європейської солідарності" що НАТО, що статус основного союзника США поза НАТО – це синонімічні поняття, хоча семантика зазначених вище категорій явно говорить про зворотне. Зрозуміло, що Гончаренко не Лотман (видатний семіотик і теоретик знакових систем), Гончаренко – стратег. Але ми повинні чудово розуміти, що з подібним рівнем стратегії наша країна живе останні сім років, коли для народного депутата немає ніяких відмінностей у статусі країни - члена НАТО та країни – союзника поза НАТО. Але ж навіть мінімальний рівень розуміння "букав" говорить про зворотне.

Варто зазначити, що Гончаренко все ж не зміг обійти ці суперечності в пропонованій ним стратегії, яке лежить поперек руху вперед як телеграфний стовп: він зазначив, що нібито статус MNNA не суперечить бажанню України стати членом НАТО через ПДЧ. Хоча ось одна невдача: в історії формату MNNA немає ЖОДНОГО прикладу, коли країна, яка стала союзником США поза НАТО, була би потім прийнята до Північноатлантичного альянсу. І це абсолютно закономірно, враховуючи, що в цих форматів військово-політичного співробітництва абсолютно різні рівні інституційної організації, інші цілі й завдання. Зокрема, формат MNNA не передбачає системи колективної безпеки його умовних учасників (у цьому разі це своєрідні крос-зв'язки через США, бо взаємних зобов'язань у країн – союзників Штатів просто не існує). Ба більше, сам статус союзника США зовсім не означає, що Америка підпишеться за цю країну в разі повномасштабної війни з ким-небудь: п'ятої статті про взаємний захист, на відміну від НАТО, така модель співпраці не передбачає. По суті, MNNA - це механізм присутності американських збройних сил в тому чи іншому регіоні й підтримка тих країн, які з певних причин ніколи не стануть членами НАТО (наприклад, Ізраїль).

Новини за темою: Прориву не сталося: Короткі підсумки саміту НАТО для України

Натомість США знімають із такої країни обмеження, що накладаються "Актом про експортний контроль над озброєннями", тобто такий союзник може купувати в Америки сучасну зброю та військову техніку. Порядок надання цього статусу дуже простий: рішення Конгресу - і президент у 30-денний термін підписує відповідний указ. Тобто не треба ніяких референдумів і згоди третіх країн - достатньо лише доброї волі Білого дому й прохання з боку країни-кандидата. І таке прохання від України вже надходило до Вашингтона: у 2014 році президент Петро Порошенко педалював цю тему, але його американський візаві Барак Обама відмовив.

У 2017 році Верховна Рада України офіційно звернулася до Конгресу США з проханням надати нашій країні статус MNNA (автори - депутати Ляшко, Гопко, Бурбак, Гринів і т. д.), так що, почувши про ідею Гончаренка у 2021 році, другий український президент Кучма міг би вигукнути у своєму неповторному стилі: "Так це ж було вже..."

Найцікавіше (або найсумніше), що нам намагаються представити статус союзника США поза НАТО як щось абсолютно космічне, подібне до статусу союзника Галактичної республіки в Зоряних війнах, як якийсь джекпот, який випадає лише обраним волею долі щасливчикам. Забуваючи сказати, що таких країн у світі вже цілих 17 і не всі з них були ущасливлені.

Саміт НАТО в Брюсселі Reuters

Історія формату MNNA починається в 1987 році. Першими країнами (президентство Рональда Рейгана), що отримали цей статус, стали Ізраїль, Австралія, Єгипет, Японія та Південна Корея.

Список цих країн цілком логічний: Австралія - це найбільша держава, яка не вписується в поняття трансатлантизму, але яка водночас є учасником Британської співдружності. Ізраїль - це ключовий союзник США на Близькому Сході, а Єгипет - вкрай важливий як головний елемент його стратегії розірваного ворожого кільця. Крім того, Єгипет - одна з найбільших арабських держав і ключ від Північної Африки. Японія та Південна Корея - ключові союзники США в Тихоокеанському регіоні, і зазначений статус просто інституціалізував їхнє співробітництво у військовій сфері, що склалося після Другої світової війни.

Новини за темою: Що дасть Україні План дій щодо членства в НАТО

Наступне розширення формату відбулося за президента Білла Клінтона: Йорданія, Нова Зеландія та Аргентина. Що стосується першої - тут приблизно ті ж причини, що й у випадку з Єгиптом. Нова Зеландія - це останній фрагмент пазла "Союзу п'яти" із взаємодії в межах Британської співдружності. Аргентина - ключ до Південної Америки, крім того, для неї цей статус став певним бонусом у межах пом'якшення посмаку від поразки у Фолклендській війні з Великою Британією.

За Джорджа Буша - молодшого статус MNNA надали в періоді 2002-2004 років Бахрейну, Філіппінам, Таїланду, Кувейту, Марокко та Пакистану. Не важко здогадатися, що всі ці численні союзи були пов'язані виключно з тією війною, яку США вели проти міжнародного тероризму після атак 11 вересня 2001 року. Та ж історія продовжилася й під час каденції Барака Обами: Афганістан і Туніс (2015 рік).

Сімнадцятій статус MNNA надали Бразилії за часів Трампа (формально у світлі ситуації у Венесуелі). А реально - через особисті симпатії Трампа до бразильського президента Болсонару. А якщо по правді, то виключно заради комерції: Бразилія може стати найбільшим покупцем озброєнь у США.

Є ще прихований 18-й член - Тайвань, з яким у США існує тісна військова взаємодія, але який частково визнаний на міжнародному рівні.

На цей момент у черзі на MNNA стоять Молдова, Грузія та Україна.

В усіх країн, які отримали статус MNNA, при всій їхній різношерстості, є одна загальна характеристика - вони не є членами НАТО й не розглядаються як найближчий кандидат на вступ. Ба більше, якщо подивитися на склад останніх хвиль розширення Північноатлантичного альянсу, ми не побачимо там жодної країни, яка стала членом блоку за допомогою статусу MNNA.

Є і ще один важливий нюанс. Серед країн зі статусом MNNA немає жодної держави, яка б мала яскраво виражену антиросійську спрямованість (Японія в цьому списку зараз, імовірніше, є елементом стримування Китаю, а Південна Корея відчуває найбільшу загрозу від КНДР). В усякому разі, якщо й зробити виняток у цьому питанні, то це може бути лише Японія, але виключно в частині противаги СРСР. Із 1991 року й навіть після грузинсько-російської війни 2008 року статус MNNA ніколи не надавався противникам РФ.

Новини за темою: США проти Росії: Сценарій ведення війни, який розробили в Пентагоні і в НАТО

Для США MNNA - це можливість розміщувати по всьому світу в ключових геостратегічних вузлах свої військові бази; це комерційний механізм збуту військової продукції; це спосіб боротьби з міжнародним тероризмом як основною загрозою американської національної безпеки (а для цього потрібна мережа союзників по всьому світу, причому в найбільш гарячих регіонах); це механізм розколу арабського світу на союзників і супротивників; це інструмент захисту Ізраїлю на Близькому Сході; це формат для контролю свого підчерев'я у вигляді далекої Латинської Америки. І це спосіб зшити воєдино союзників по Британській співдружності в межах атлантико-тихоокеанської взаємодії. І ще одне важливе спостереження: хоча серед країн зі статусом MNNA немає противників Росії, проте там є противники Китаю (як говорив Генрі Кіссінджер: США не можуть дозволити собі боротися одночасно з Китаєм і Росією, це для Америки смерть).

У цьому контексті наші політики, які хочуть і ПДЧ з'їсти, і на MNNA сісти, уподібнюються мавпі, яка ніяк не могла визначитися, із ким вона: з розумними чи з красивими. Як сказав нещодавно тому ж Гончаренку голова ПАРЄ у відповідь на його черговий перформанс: "Ми тут не для того, щоб створювати проблеми, а щоби їх вирішувати". На жаль, у внутрішній політиці, так само як і в зовнішній, наші провладні політичні "еліти" саме цим тільки й займаються.

Олексій Кущ

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках PNK.TV

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.