Монокриза для монобільшості: Чим відзначені два роки парламенту?

Антоніна Славицька
Антоніна Славицька

Юристка, народна депутатка IX скликання, парламентський комітет з питань антикорупційної політики

Перше засідання Верховної Ради IX скликання, 31 серпня 2019 року Zoya Shu/112.ua

Цими липневими днями можна говорити про дві події, які стосуються парламентського життя в Україні. По-перше, завершилася чергова сесія, і наступного разу Верховна Рада збереться вже восени. По-друге, нинішньому скликанню виповнюється два роки – останні парламентські вибори відбулися, нагадаю, 21 липня 2019 року. Їхні результати були приголомшливими: вперше з 1990 року більшість у парламенті була представлена однією фракцією. Але якщо у 1990-му це була "група 239", яка складалася з комуністів, то у 2019-му коаліцію сформувала президентська партія "Слуга народу".

Здавалось б, початок багатообіцяючий. Чому? Тому що Верховній Раді вдалося уникнути одвічного прокляття українського парламентаризму – тривалої та виснажливої коаліціади. Одна з таких коаліціад підірвала роботу Верховної Ради у 2006-му. Разом із тодішнім рекордно коротким скликанням у небуття пішла і кар’єра Олександра Мороза: замість того, щоб приєднатися (як було проговорено) до "Нашої України" та "Батьківщини", СПУ утворила спілку з комуністами та "регіоналами", а завершилася ця історія достроковим розпуском ВРУ. У новому парламенті, обраному в 2007-му, Соцпартії вже не було, а "помаранчеві" сили заледве змогли нашкребти на коаліцію 227 голосів, через що їхня більшість час від часу виявлялася недієздатною. І це лише одним із багатьох таких прикладів.

Але у 2019 році підґрунтя для таких ексцесів не було. Волею виборця "слугам народу" дісталися не 226 і не 227, а 254 голоси, що також є рекордом. Їм не треба було вибудовувати під кожне голосування ситуативну більшість або вишукувати постійних союзників. "Слуги" в’їхали до Ради на білому коні, а точніше - на білих конях. І цей жвавий та зухвалий табун досить скоро підім’яв під себе всю галявину. Не нагадуватиму про те, як два роки тому розподіляли владу в парламенті, як позбавляли опозицію її законного права на головування в ряді парламентських комітетів тощо. Ейфорія у переможців була неймовірна, і рівень ендорфінів у крові зашкалював.

Новини за темою: Міжнародні експерти як основне населення України?

Що ж, решті фракцій не залишалося нічого іншого, як змиритися з ситуацією. Президентська партія забезпечила своєму лідерові одноосібну владу в країні. Тому що уряд завжди був хіба що несамостійним додатком до Офісу президента (або Адміністрації), а справжнє протистояння могло виникнути лише із законодавчою гілкою влади. Але перемога політсили Зеленського у парламенті унеможливила конфлікт вулиці Банкової та вулиці Грушевського. В країні мала запанувати творча та злагоджена робота – у повній синергії та на благо країни. Бо, зрештою, переможці отримали все. І велику владу, і великий шанс. Вони тільки не врахували того, що разом із великою владою на них покладена і велика відповідальність. Останню вони воліли просто не помічати.

І результати не забарилися. Соціологічні опитування, проведені у 2021 році, зафіксували рекордно низький рівень довіри громадян до низки інститутів суспільства, зокрема до Верховної Ради. Так, згідно із дослідженням Центру Разумкова, лише 2% українців повністю довіряють парламенту. Водночас 77,5% "зовсім не довіряють" і "радше не довіряють". А, за даними опитування, організованого програмою USAID "Нове правосуддя" у лютому - березні 2021 року, Верховній Раді як інституції довіряють 7% респондентів. При цьому, однак, порівняно із 2018 роком рівень довіри до парламенту знизився на 4%.

Загалом зазначу, що є певний парадокс у тому, як виборці формують склад Верховної Ради, не маючи до цього органу довіри. Можливо, слід говорити про "низьку якість" самих виборців, але я не хочу уподібнюватися одній з представниць "слуг", яка просторікувала про "низькоякісних" дітей. Втім, діти та дорослі – все ж таки різні категорії. У 2019-му виборцю закортіло, щоб хтось зробив його в одну мить щасливим та нагодованим, знизив тарифи, навів лад та пересаджав усіх поганих хлопців. Та ще й зробив це під музику та танці, перетворивши життя на яскраве шоу.

Зазвичай так не буває, і розчарування в самих депутатах, у тому, як вони приймають рішення, та в суті самих рішень прогнозовано призвело до негативного сприйняття парламенту загалом. До речі, таку ситуацію намагалися зламати багато разів. Після дострокових виборів-2014 змінити низку усталених норм у роботі законодавчого органу обіцяв тодішній президент Петро Порошенко та новий спікер Верховної Ради, його соратник по БПП Володимир Гройсман. Наступник Гройсмана – Андрій Парубій – також намагався реформувати ВР: зміни мали стосуватися і самої діяльності парламенту, і його апарату. Втім, більшість цих намірів так і не були реалізовані.

Нинішній парламент – під проводом своєї монобільшості – теж намагався зайнятися "самоочищенням". Окрім посилення відповідальності за "кнопкодавство" та зняття з нардепів недоторканності, з березня 2021-го введена сенсорна кнопка, що значно ускладнює можливість неперсонального голосування. А ще парламент намагався бути ефективним, він навіть завів собі "шалений принтер", який на початку каденції видавав закони десятками. Проте активність виявилася примарною, а "кнопкодавство" (до речі) – таки нездоланним. Пораховано, що за останні два роки з 6143 зареєстрованих законодавчих ініціатив лише 489 (12,6%) стали законами. Дванадцять із половиною відсотків – не так вже й багато, тим паче, коли принтер "шалений".

Але пересічному виборцю не так цікавий законодавчий спам, і навіть те, чиїми руками ухвалюють закони. Він не бачить змін на краще, не відчуває їх у своєму гаманці, але регулярно чує про скандали, які супроводжують народних обранців. Недарма поточне скликання експерти називають найбільш "зашквареним", найбільш цинічним, просякнутим ще не баченою вседозволеністю. Скандал із грошима в "конвертах", скандал із хабарями по 30 тисяч доларів за "площадки Яценка", скандал із детектором брехні. Все це – не так навіть про парламент загалом, як про одну з його фракцій, ту, що з приставкою "моно-".

А скільки "точкових", індивідуальних скандалів супроводжувало представників монобільшості? Замовлення повій прямо під час пленарного засідання та згадувані вище "неякісні діти"; депутати з особливим креативним поглядом на розв’язання соціальних проблем ("продай собаку – сплати за газ"); випадки, коли народні обранці пліткували про своїх же колег-жінок у неприпустимій тональності; і випадки, коли вони нетверезими сідали за кермо… У нас прийнято вважати, що пам'ять виборця – коротка, проте на "слуг народу" її точно вистачить.

Гонитва за новими, "молодими" чи "свіжими" кадрами вилізла президентській політсилі боком: нові, як виявилося, не означають "якісні", а "свіжі" – не те саме, що компетентні та віддані своїй справі. Певна "стерильність" депутатам від правлячої коаліції, щоправда, властива. Але не в сенсі моральної чистоти, а в сенсі того, що вони були та залишаються нульовими політиками. Соціальний ліфт вивіз їх на буксирі у владу разом із "вчителем Голобородьком", якому неймовірно пощастило зіграти свою головну, але не факт, що найбільш вдалу роль.

Зрештою, проти монобільшості зіграли два чинники - жадібність та бажання контролювати всі парламентські інституції, а також похапцем зібрана команда з перших-ліпших людей. І тут я знов згадаю недавню історію: коли у 2006-му році партія "Батьківщина" провела до Ради свою величезну фракцію, там також були представлені відносно випадкові люди. Тобто різноманітні голови обласних осередків тощо. Відносно них Юлія Тимошенко навіть не розраховувала, що всі вони пройдуть до парламенту. Але все одно: то була доволі зцементована команда, члени однієї партії, що прониклися її ідеями, але у випадку зі "слугами народу" ми нічого подібного не бачимо.

Що ж, члени президентської партії, напевно, мають шкодувати, що події розгортаються саме так, а не інакше. Ця Рада була однією з небагатьох, котра на самому початку мала позитивний рейтинг. Раніше такого не ставалося: навіть у 2014 році, коли президент Порошенко виграв вибори у першому турі, його політична сила не мала такої популярності, як СН, і довіри до парламенту не було з перших же місяців його роботи. Зеленський та його люди і справді отримали унікальний шанс, який вони чомусь вирішили змарнувати. І все б нічого, якби такою своєю роботою (чи то пак її відсутністю) чинні можновладці не змінили ставлення до парламенту на різко негативне. Причому змінили вони його серйозно і надовго.

…Пам’ятаю, як у липні 2020-го, у першу річницю виборів, журналісти сфотографували коробку цукерок із написом: "Слуга народу" – її, як медаль, "випустили" до знаменної дати". Такі коробки, слід думати, отримали всі члени президентської фракції. Навіть ті, кого у парламентській столовій застукали за поїданням батончиків "Рошен". Не чула, щоб цими ласощами пригощали депутатів монобільшості з нагоди їхньої другої річниці. Чи то радості від колишньої перемоги поменшало (а тверезості побільшало), чи в хід пішли інші подарунки – більш дороговартісні. У будь-якому разі хотілося б, щоб члени коаліції усвідомили: святкувати їм особливо нічого. А народу, який їх обрав, – і поготів.

Антоніна Славицька

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках PNK.TV

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.