Київ хоче створити кишенькову проросійську опозицію

Михайло Погребинський
Михайло Погребинський

Директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології

"Опозиційна платформа - За життя"

Оригінал - на сайті "Взгляд".

На російських ток-шоу українські громадяни, які давно живуть в Москві, деякі - з російськими паспортами, кучеряво міркують про те, як Україна дійшла до такого життя і хто в цьому винен.

Я не став би втягуватися в цю нескінченну суперечку, тим більше що моя позиція з цих питань добре відома. Різке неприйняття викликає у мене регулярно озвучувана низкою учасників дискусій думка, що в Україні місце опозиції (проросійської – в термінології експертів) займає неправильна політична сила – "Опозиційна платформа – За життя" (ОПЗЖ), яка, на думку цих експертів, "не злетить" (так експерт-соціолог вже не раз емоційно оцінював її перспективи) і потрібно про неї забути.

Зрозуміло, про ефективність нинішньої діяльності ОПЗЖ можна сперечатися, тут можуть бути різні думки. Але проблема України в тому, що іншої опозиції, іншої сили, що відстоює соціальні, мовні та культурні права громадян країни, яка виступає проти нинішнього державного курсу країни, спрямованого на підтримку конфлікту з Росією навіть на шкоду національним економічним і зовнішньополітичним інтересам, сили, яка виступає за відновлення національного суверенітету в економічній і зовнішньої політиці – такої сили в країні взагалі немає (Петро Порошенко, звичайно, сьогодні теж в опозиції, але він в опозиції особисто до Зеленського, а не курсу, який він проводить, Зеленський тут гідний учень і продовжувач справи попередника).

Більше того. Уявімо собі, що із завтрашнього дня здійснилася мрія націонал-радикалів і "Зеленського і Ко" й ОПЗЖ зникла з політичного поля України. Як буде в такому випадку розвиватися ситуація в Україні?

Це легко передбачити, знаючи прецедент. Сім років тому з українського політичного поля за підтримки Заходу була прибрана Комуністична партія України. Цю політичну силу просто заборонили. Пам'ятаю, тоді багато говорили про те, що КПУ - це якийсь сталінсько-брежнєвський релікт, який тягне країну в радянське минуле, що в Україні обов'язково з'являться нові прогресивні ліві сили на місці старої партії і так далі. Відтоді жодної нової лівої політичної сили в країні не з'явилося. І не тому, що немає запиту на ліву політику. А тому, що бути лівим в сучасній Україні, по суті, заборонено. Багато ж з тих молодих українських лівих політиків або діячів мистецтва, хто намагався займатися публічною пропагандою своїх ідей або просто критикував ідеологічну лінію країни з лівих позицій, були змушені покинути країну, оскільки в іншому випадку їхньому здоров'ю, а то й життю загрожувала небезпека з боку правих радикалів, які безкарно нападали на опонентів.

І можна з упевненістю сказати, що шансів зареєструвати якусь нову політичну силу, яка би виступила, як я сказав, з позицій державного суверенітету України, на захист громадянських і політичних прав жителів південного сходу країни - немає жодних.

А тим, хто поділяє ідеї, що обстоює ОПЗЖ, мабуть, буде запропоновано на вибір декілька політичних проектів. Я не випадково вжив слово "запропоновано", оскільки українська влада сьогодні зацікавлена у створенні абсолютно підконтрольної опозиційної політичної сили на умовно проросійському фланзі. Ось і почнуть під патронатом Офісу президента як гриби після дощу рости різні політичні проекти, які трохи фрондуть, але в рамках дозволеного, які стануть претендувати на представництво інтересів центру і південного сходу України.

Звичайно, жителі південного сходу в своїй більшості більше не підтримають Зеленського. Але за відсутності таких політиків, як лідери ОПЗЖ Віктор Медведчук і Юрій Бойко, єдине, що їм залишиться на наступних президентських виборах, – просто не взяти в них участь, оскільки реального вибору вони будуть позбавлені.

На сьогоднішній день жоден український політик, окрім Медведчука, не ризикує прямо заявити про необхідність прямих переговорів із представниками невизнаних республік, ніхто чітко і недвозначно не вимагає відмови від зовнішнього управління, ніхто не вимагає припинення практики тотальної українізації... Усе "вокруг да около" кажуть, виступають "за все хороше проти всього поганого": і російськомовних потрібно захищати, але "державна мова має бути одна – українська" (теза з виступу близького соратника Ріната Ахметова Бориса Колеснікова на установчому з'їзді нової партії "Україна – наш дім", там же Колесніков розсипається у компліментах на адресу Зеленського) і т. п. Ось таких захисників російськомовних громадян, що претендують на місце ОПЗЖ, із кожним днем стає все більше.

Якщо експерти, про яких я говорив спочатку, схильні недооцінювати політичні можливості ОПЗЖ і особисто її лідера Медведчука, то українська влада явно дотримується іншої думки і активно розкручує маховик репресій. Заборона опозиційних каналів, звинувачення в державній зраді, масові обшуки, що проводяться вдома у Віктора Медведчука і його родичів, у помічників народних депутатів і в офісі партії "Опозиційна платформа – За життя", – все це не схоже на зневажливе ставлення до опозиції.

Мета влади, безсумнівно, в тому, щоб знищити всяку реальну опозицію. Це, звичайно, вигідно прихильникам курсу Порошенка-Зеленського, оскільки вони позбудуться останнього опору своїй політиці. Але чи вигідно це тим, хто як мінімум на словах виступає за іншу Україну?

Михайло Погребинський

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках PNK.TV

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.