І знову реформи за транш: Як МВФ ставить умови тоді, коли не має на це права

Антоніна Славицька
Антоніна Славицька

Юристка, народна депутатка IX скликання, парламентський комітет з питань антикорупційної політики

Україні отримала від МВФ 2,7 млрд доларів Фото з відкритих джерел

23 серпня набув чинності розподіл спеціальних прав запозичення серед країн-учасниць Міжнародного валютного фонду. На кону було 650 мільярдів доларів, з яких Україні дісталося 2,7 млрд. Тут все чесно: гроші ділили пропорційно до квот, і нам перепала доволі непогана сума. В будь-якому разі, вона є більшою за ті 700 млн, які ми могли одержати як черговий транш. Добре й те, що згадані кошти не треба повертати – це не позика, це свого роду бонуси за користування програмою МВФ. Програмою, котра все частіше дає збій, адже нашим партнерам щоразу замало реформ, які проводить Україна. Саме тому нам вже понад рік не надходить транш – у такий спосіб нас карають за непослух. 

І навіть тепер, коли гроші, отримані Україною, не є запозиченням, в МВФ натякають на те, що відпрацювати їх все одно доведеться. Міжнародний валютний фонд висловлює сподівання, що Україна не зверне зі шляху реформ, і передусім - реформи судової. Власне, в тому, що наша держава й надалі танцюватиме під дудку Фонду, там переконані на 100%. З достовірних джерел мені відомо, що в МВФ міркують так: нинішні 2,7 млрд зняли гостроту проблеми, але згаданої суми не вистачить на те, аби покрити всі видатки, а відтак восени потреба виклянчити у закордонних партнерів обіцяний транш знову набуде актуальності. А тому Україні доведеться-таки виконувати побажання спонсорів.

Певною мірою все так і є: передишка із майже трьома мільярдами доларів буде недовгою. Вже зараз Україна живе у борг: це випливає з бюджету-2021 та з державного кошторису попередніх років. З кожних п'яти бюджетних гривень приблизно чотири держава бере з податків, зборів та з доходів держпідприємств, але одну  доводиться отримувати з міжнародною фінансовою допомогою або позичати. До того ж, саме у 2021-му Україна мусить повернути частину своїх попередніх кредитів: у вересні за ними потрібно буде сплатити близько 3 мільярдів доларів. Це приблизно відповідає тій сумі, яку надає Міжнародний валютний фонд. Але і це ще не всі видатки.

Традиційно допомога, яка надходить від Міжнародного валютного фонду, скеровується до золотовалютних резервів держави, якими опікується Нацбанк. Так може бути і цього разу, але все ж, оскільки йдеться не про позику, в України є трохи більше простору для маневру. Очевидно, що частина від 2,7 млрд залишиться у Нацбанку, але частина все ж піде на покриття дефіциту бюджету. Крім того, фінансовий радник президента Зеленського Олег Устенко каже про те, що "подарунок" від МВФ знадобиться для стимулювання галузей економіки, які мають стратегічне значення (передусім машинобудування), для запуску окремих проектів в агропромисловому комплексі і для використання частини нинішньої  допомоги не лише у 2021-му, а й у 2022 році.

Як бачимо, планів більше, аніж коштів, які могли б їх покрити. І мають рацію ті, хто каже, що Україна буде ще позичати й позичати. А чим вона віддаватиме борг? Ось тут і починається найцікавіше.

Проглянемо дещо з останнього офіціозу: на початку липня повідомлялося, що делегація уряду України і представники МВФ на переговорах у Вашингтоні досягли компромісу щодо ряду питань – зокрема стосовно відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів, обрання членів Вищої ради правосуддя, корпоративного управління в банках і незалежності Національного антикорупційного бюро. У той же час експерти МВФ відзначили, що окремі рішення Конституційного Суду України призвели до нівелювання антикорупційних зусиль, а відтак вимагали відповідної реакції з боку української влади. Щодо КСУ, то мова тут йде про конфлікт майже річної давнини: коли суд зупинив дію окремих антикорупційних законів. "Реакція з боку української влади", якої вимагає від нас МВФ, не забарилася: президент Зеленський почав відвертий пресинг голови КСУ Олександра Тупицького, про що я вже писала, і не раз. 

Що стосується ВРП, то Верховна Рада ухвалила у другому читанні законопроект №5068 про реформу Вищої ради правосуддя, який передбачає перевірку на доброчесність членів ВРП, а також змінює порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Цей документ забезпечує присутність у всіх процесах міжнародних експертів, які матимуть вирішальний голос. Із ВККС – ситуація аналогічна: парламент ухвалив-таки документ, що стосується відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів, мова йде про законопроект №3711-д, котрий тепер став повноцінним законом. Він також гарантує, що останнє слово при формуванні комісії залишатиметься за іноземцями. Стосовно ж "незалежності НАБУ", то про що саме йдеться, я, чесно кажучи, не знаю. Голова відомства Артем Ситник і зараз є незалежним від усього – і від совісті, і від закону, адже, будучи включеним до списку корупціонерів, він, тим не менш, продовжує очолювати антикорупційну структуру.

Лишаються банки, і це окрема новела. Тут парламент теж постарався, і монобільшіть "підігнала" президенту потрібне йому рішення: законопроект "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення питань організації корпоративного управління в банках та інших питань функціонування банківської системи" (№4367) ще два місяці тому підтримали 279 нардепів. Формально документ посилює відповідальність ради і правління банку за прийняті рішення, хоча експерти жорстко критикують його за фактичне переведення банківського сектора в режим ручного керування і необмежену владу з боку НБУ. Окрім розмаїття неоднозначних моментів, в законі є норма, відповідно до якої число членів правління Нацбанку зростає до семи осіб, і я просто чекаю моменту, коли серед них з’являться "міжнародні експерти". Цей закон суперечить Конституції України, але подобається Міжнародному валютному фонду, що на сьогодні є головним.

Новини за темою: Міжнародні експерти як основне населення України?

"Я вважаю, що з боку відповідальності держави і структурних маяків щодо реформ ми у фінальній частині, на фінальній стадії. Я вважаю, що ми все зробили", – говорить Зеленський, обіцяючи швидке надходження наступного траншу МВФ. Його слова адресовані й українському соціуму, і директору-розпоряднику Міжнародного валютного фонду Крісталіні Георгієвій, але останній – передусім.

Україна вже здала свої позиції стосовно ВККС та ВРП, чисельних антикорупційних органів, банківської системи. До всіх "здобутків" нашої держави, здійснених в ім’я траншу, слід додати ще вельми контраверсійну "реформу СБУ". Вона також втілена у конкретному законопроекті, який має свій порядковий номер – 3196-Д, і є критикованим опозиційними до влади політиками та правниками. Адже річ у тім, що цей документ значно розширює сферу діяльності контррозвідки, яка отримує безмежні повноваження і обіцяє стати неконтрольованою. Між тим всім нам добре відомо, що відбувається в країні з безконтрольними і всесильними спецслужбами: вони починають беззастережно зловживати своїми можливостями. В чиїх інтересах робиться подібне і до чого це призведе – питання окреме.

Таким чином, немає нічого нового під сонцем: в оплату за фінансову допомогу Заходу йдуть залишки нашого суверенітету. І навіть у випадку, коли йдеться про розподілення квот держав-учасниць, українське керівництво охоче прогинається перед міжнародними партнерами. Слова президента Зеленського, котрі прозвучали після надходження до України згадуваних вище 2,7 млрд, надто сильно віддають підлабузництвом, аби не звернути на це увагу. "Це стане гарним подарунком для нашої країни до 30-річчя незалежності. Ці кошти допоможуть подолати наслідки коронакризи та стимулювати нашу економіку. Я вдячний МВФ та особисто Крісталіні Георгієвій за це рішення", – заявив глава держави, віртуально приймаючи гроші, які і так належать нам по праву.

Думаю, більшість моїх читачів погодиться із тим, що до 30-річчя незалежності краще б пасував інший подарунок: якби наша Незалежність з декларативною стала реалізованою. І якби Міжнародний валютний фонд (для прикладу) прибрав руки з нашої шиї. Втім, свою шию ми підставили самі. Якби в нашій країні менше б крали (даруйте за таку відвертість), то й "наслідки коронакризи", про які каже Зеленський, були б подолані без участі МВФ. Зрештою, цілий ряд інституцій виділяв Україні мільйони доларів саме на боротьбу з ковідом, і частина цих коштів надходила безоплатно. Де ці гроші зараз – вартує окремого дослідження, чи то пак розслідування. "Розпилявши" коронавірусний фонд, лишається тільки молитися на подачку від кредиторів. І вона прийде, ця подачка, надійде рано чи пізно, але якою ціною? Ось у чому питання…

Антоніна Славицька

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках PNK.TV

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.