День Конституції - свято її порушників

Антоніна Славицька
Антоніна Славицька

Юристка, народна депутатка IX скликання, парламентський комітет з питань антикорупційної політики

Рука на Пересопницькому Євангелії і на Конституції. Так Володимир Зеленський складав присягу

AP

Конституції України – 25 років. Чвертьсторічний ювілей та ціле покоління, яке народилося і виросло вже після 1996-го. Дехто з ровесників (або майже ровесників) Основного закону подався у владу та успішно був обраний в депутати, народні – зокрема. Скільки з них читали Конституцію? Скільки ставляться до її статей із захопленням або принаймні із шаною? Скільки готові не порушувати букву Основного закону?

Втім, неправильно звертатися лише до молоді. Молодий не означає цинічний, навіть навпаки. Скільки політиків старшого покоління (а серед них й ті, хто брав безпосередню участь у написанні Конституції) мають той трепет перед законом, без якого неможливий порядок в країні? Адже (і не тільки) старожили у парламенті і задають тон ставленню до прийнятих в державі правил гри. 

Знаєте, що нагадує мені ситуація з Конституцією? Початок епідемії коронавірусу в Україні, до якої ніхто, звісно, не був готовий – ані морально, ані технічно. Пам'ятаєте, яка тоді тривала ревізія наявного інвентарю і які проводили підрахунки? У нас, мовляв, стільки-то і стільки-то апаратів штучного дихання, але в робочому стані – лише енна кількість. Тому нам так бракує кисню…

Нашій Конституції теж вкрай бракує кисню. Є її тіло, тобто списані літерами рядки на папері. Є її дух, тобто цінності, закладені в ці рядки. А от кисню бракує – готовності спонукати тіло до руху, аби воно жило і перемагало, а не лежало напівмертвим організмом у реанімації. Так, Конституція у нас непогана, прямо скажемо. Та що там непогана – відмінна! Як і переважна кількість конституцій у всьому світі. Єдина її вада – те, що вона не зовсім жива.

Новини за темою: "Венеційка" йде у наступ, або Що знову не так із нашими законами?

Я пишу це, бо мені боляче ще й від того, скільки фальшивого захвату буде у чергових виступах політиків сьогодні, 28 червня. Скільки ювілейних панегіриків вони проспівають "іменинниці", об яку залюбки витирають ноги. Я уявляю собі стрічку нашого істеблішменту у Фейсбуці з мотивуючими колажами, де, можливо, буде цифра "25", і кольори державного прапору, і гілка калини тощо.

Знаєте, Конституції від цих картинок не легше. І суспільству теж.

Візьмемо хоча б перший її розділ і статтю третю, яка гарантує, що людина, її честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю. Чи це насправді так? А справа Стерненка? Людина, яку підозрювали у вбивстві, у розбої, у кримінальних діяннях, які сам фігурант називає "активізмом" та "зачищенням соціуму від проросійських сил", спокійнісінько виходить на волю. То це й є захист людей, які постраждали від рук Стерненка, захист їхньої честі та гідності?

А як щодо недоторканності та безпеки? Дві екзальтовані дами – одна під ніком "Звіробій", а інша під справжнім ім'ям Федина – обирають мішенню своїх атак президента України. Так, президент у нас – не подарунок, але й не хлопчик для постійного биття. І хоча Зеленський також постійно порушує Конституцію, загрози його життю – справжнє дно.

Нині судове засідання за позовом Зеленського до двох вищеназваних фемін постійно переноситься. Наступна ймовірна дата – 20 липня 2021-го. Відповідачки коментують справу з притаманним їм "гумором", соціум мовчить, а позивач, судячи з усього, не дуже радий всій цій історії, в якій він відіграє нав’язану йому роль "ображеної" сторони.

А все тому, що поважати Закон суспільство не навчене. Але читаємо Конституцію далі. Стаття десята говорить про примат української мови як державної, а також про "вільний розвиток російської мови та інших мов національних меншин". Звернемо увагу: про російську мову - окремим рядком. Ну, так вже склалося, що у нас носіїв російської насправді більше, ніж угорської, грузинської чи ідишу. Хоча й вони також мають право претендувати на "вільний розвиток" рідної мови. Але чи є він?

Традиційно російська мова у патріотичного середовища винна у всіх бідах. У бідності та лінощах, у масовій міграції та девальвації гривні. У папірці, кинутому повз урну, у зливах, що спіткали Закарпаття. Ще дві "знаменитості" – Ніцой та Фаріон (такі собі "Звіробій" та Федина мовного фронту) – культивують не просто негативне ставлення до російської мови. Вони культивують фізичне насильство над її носіями. І добра половина Фейсбуку (знову ж таки "патріотичного") при цьому просто-таки ридає від замилування.

Ок, це їхнє право – висловлювати своє схвалення або засудження, та й Фейсбук, зрештою, не є орієнтиром для влади. Але де ж гарантії "вільного розвитку"? Може, вони – у меню "Макдональдза", який має лише українську та англійську "кнопки"? Нічого не маю проти ні англійської, ні, тим паче, української, але невже так складно додати ще кілька інтерфейсів? Чи в Києві носіїв "інгліша" й справді більше, ніж тих, хто говорить російською?

Чи, може, "вільний розвиток" – у кабінеті стоматологині, яка на всю країну заявляє про те, що не обслуговуватиме російськомовних клієнтів? До речі, а як у неї з глухонімими? А раптом обов'язкова умова, щоб поставити пломбу, – читання вголос і без запинки віршів українських класиків? Цікава у нас у такому разі виходить рівноправність мов.

Або ось ще одна хороша стаття – з нещасливим тринадцятим номером. Вона декларує, що Українському народу належать уся наша земля, всі надра і водні ресурси тощо. Але що ми бачимо насправді? А те, що землю зрадили і продали, хоча обіцяли свого часу винести це питання на референдум. Не далі, як у червні цього року Центрвиборчком відмовив "Батьківщині" у реєстрації ініціативної групи, котра пропонувала провести плебісцит із таким питанням: "Чи підтримуєте Ви заборону продажу земель сільськогосподарського призначення будь-кому, крім держави Україна?".

Причина відмови ЦВК полягала у нібито недотриманні Юлією Тимошенко та її командою якихось формальностей. Можливо, все так і було. Хоча ініціатива "земельного" референдуму мала б виходити від політичної сили президента. Власне, радник голови Офісу президента Подоляк теж заявляв про такий плебісцит. Але його так і не провели. Отаке ваше, пане Зеленський, народовладдя? Адже ви йшли на вибори із цим словом на ваших знаменах…

Однак йдемо далі. Стаття п’ятнадцята. Обіцяє, що суспільне життя в Україні засноване на засадах політичної та ідеологічної багатоманітності. Забороняє домінування будь-якої ідеології, а також – увага! – цензуру. Але, прошу вас, розкажіть про цю статтю журналістам каналів 112.ua, ZIK та NewsOne: вони будуть довго сміятися, коли дізнаються, що від блокування ефіру, від накладення санкцій їх, виявляється, захищає Конституція України.

Але перейдемо до більш глобальних питань. Стаття 18-та присвячена зовнішньополітичній діяльності України. Дивно, але в цій статті немає жодного слова ані про МВФ, ані про Сороса, ані про Адміністрацію президента США. Зате – бінго! – йдеться про те, що Україна підтримує взаємовигідне співробітництво з членами міжнародного співтовариства. Тобто західний вектор нашого розвитку може бути прийнятним з-поміж усіх інших. А що замість цього ми спостерігаємо в нашій країні? Знайоме до болю зовнішнє управління з усіма відповідними наслідками.

Тут тобі й Венеційська комісія з наполегливими (аби не казати – настирними) побажаннями щодо участі міжнародних експертів у формуванні судової системи України. І той таки Міжнародний валютний фонд, який вимагає реформ, а насправді – контролю над державними інституціями. Тут тобі і пряма, "васальна" залежність нашої країни від ласки Вашингтона та провідних європейських столиць, судомне відстеження того, що сказали або про що подумали Байден, Макрон, Меркель…

А тепер трохи "соціалки" з другого розділу Конституції. Статті з 43-ї по 49-ту гарантують громадянам невіддільне право на працю, на захист трудових інтересів, на житло, на соціальний захист, на освіту і медицину, на достатній рівень життя. Що з переліченого ми дійсно маємо не декларативно, а фактично?

Власне, нічого. "Безкоштовні" освіта і медицина нині надто дорогі, а медицина – то й поготів. Медпослуги іноді дороговартісні настільки, що всій країні доводиться збирати кошти через волонтерів, щоб вивезти за кордон на лікування ту чи іншу хвору дитину. А щодо права на працю  його повсякчас порушують працедавці, які не несуть за це жодної відповідальності. Точно так само, як і творці будівельних пірамід на кшталт "Еліта-центру" або "Укрбуду", це щодо питання про право на житло і право на захист своїх інвестицій.

Що ж стосується рівня життя, то про це я взагалі мовчу. Нинішня влада вважає, що 6 тисяч гривень на сім'ю – це вже дуже добре, а на дві тисячі на місяць (що становлять прожитковий мінімум) цілком можна прожити. Звісно, надто не шикуючи, але можна. Принаймні можна продати собаку - і тоді вже точно не відмовляти собі в поїздках на Мальдіви чи до Оману. І все це на тлі постійного зростання тарифів на комунальні послуги, на тлі галопуючих цін на продукти харчування (нинішня холодна весна і холодний початок літа порадували надвисокими сумами за кіло полуниці або черешні), на тлі підвищення пенсійного віку тощо.

І ще одна хороша норма Конституції – актуальна з огляду на одкровення однієї депутатки від влади. "Діти рівні у своїх правах незалежно від походження", – говорить стаття 52-га. У нас же, як відомо, дехто з членів Зе-команди надумав розділити дітей на "якісних" та "неякісних", тобто тих, хто не відповідає високим очікуванням влади.

Власне, у такий спосіб можна препарувати весь Основний закон. А заодно і згадати про те, що оскільки ми живемо за Конституцією 2004 року, у нас у рази зростає значущість парламенту та парламентської коаліції. А отже, остання ніяк не може складатися з однієї фракції, інакше це – узурпація влади. Ні, такої статті в Конституції немає, але вся логіка її духу та букви вказує на те, що відповідальність за процеси в країні має бути колективною. Попри це, "слуги народу" ще у 2019 році підгребли всю владу під себе. За що, втім, і розплачуються зараз.

Хоча, заради справедливості скажу, не одна Зе-команда винна у систематичних порушеннях Конституції. "Добра" традиція чхати на закон сягає корінням часів правління Порошенка, і в історію всієї нашої незалежності. Що з цим робити? Просто жити, намагаючись щодня виправляти стан речей – працею, інформуванням, громадянською позицією. Це й буде найкращим вітанням Конституції із "Днем народження". Інколи до свят ще треба дорости, здолавши шлях трудових буднів.

Антоніна Славицька

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках PNK.TV

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.