Адвокат докладно пояснила, чому суд не мав права продовжувати домашній арешт Віктору Медведчуку

Лариса Чередниченко
Лариса Чередниченко

Адвокат

Голова політради партії "Опозиційна платформа – За життя", народний депутат України Віктор Медведчук 112ua.tv

Виступ адвоката Лариси Чередніченко під час судового засідання у справі Віктора Медведчука

Шановний суд, перед тим як безпосередньо перейти до своєї промови, я вислухала доводи прокурорів і просто маю висловити свої зауваження перед тим, як виголосити промову.

Передусім, прокурор сказав, що один з видів доказів – це результати НСРД зі скасованими грифами таємності. Проте прокурор нічого не каже про те, що грифи таємності не скасовано досі вже після того, як досудове розслідування завершено, на тих процесуальних документах, відповідно до яких здійснювались ці НСРД. Про що це може свідчити? Це може свідчити про те, що ні сторона захисту, ні суд не зможуть переконатися в тому, що НСРД було проведено легально, тобто законно, що результати цих НСРД будуть використані також легально, законно. У світлі того, що мої колеги, інші адвокати, заявляли про фальсифікацію матеріалів, фальсифікацію доказів, на яких ґрунтується повідомлення пану Медведчуку про підозру, тож логічно зауважити, що НСРД також свого роду теж штучно створені докази, і переконатися в їх легальності немає ніякої можливості.

Друге: прокурори висловлювались про те, що наявні ризики підтверджені попередніми судовими рішеннями, вони мали на увазі судове рішення від 13 травня цього року і судове рішення від 9 липня цього року. Проте передусім слід зауважити, що ст. 198 КПК України прямо каже: висловлені в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, не мають преюдиціального значення, ні для суду під час судового розгляду, ні для слідчого чи прокурора в подальшому. Тому, власне кажучи, шановний суд, КПК і зобов’язує слідчого суддю щоразу перевіряти і доводи про ризики, і доводи про обґрунтованість підозри, і інші доводи, які зазначені в КПК України.

Далі - самого резюмування того, що є ризики, недостатньо. Адже закон каже: прокурор, будь ласка, наведіть конкретні докази на підтвердження наявності ризиків, тим паче, що з плином часу, як сказав мій колега, ризики зменшуються. Проте у самому клопотанні, а також у матеріалах, які його обґрунтовують, немає жодного доказу, який би свідчив про те, що Віктор Володимирович Медведчук вже щось знищував чи спотворював, чи має такий намір, вже на когось впливав чи має намір на когось вплинути. І я повернусь до клопотання, і прошу шановний суд, на сторінці 30 цього клопотання звернути увагу на такий абзац: заявлені стороною обвинувачення та підтверджені судовими рішеннями ризики, передбачені ч 1 ст. 177 КПК України, - мабуть, прокурори мали на увазі всі ризики, які перелічені у цій статті, - при обранні підозрюваному запобіжного заходу не зменшилися на теперішній час, а, увага, лише посилились з огляду на те, що підозрюваний має доступ до матеріалів кримінального провадження в повному обсязі. І після цього прокурор сказав, що відкриття матеріалів досудового розслідування у повному обсязі – це обов’язок прокурора. Таким чином, де логіка, шановний суд? Прокурор, виконуючи свої обов’язки, тим самим сприяє збільшенню ризиків чи що? І як можна розглядати обов’язкову стадію кримінального провадження як умову для збільшення ризиків, для запобігання яких прокурори клопочуть про продовження застосування запобіжного заходу? Ну, я не бачу тут логіки.

Далі. Повертаючись до знищення, спотворення і вчинення якихось поганих речей з матеріалами досудового розслідування. Ознайомлення сторони захисту, захисників, а також нашого підзахисного з матеріалами досудового розслідування проводиться в умовах спеціального приміщення, спеціальної кімнати для слідчих дій ДБР. Ця кімната обладнана камерами, і у цій же кімнаті разом з матеріалами постійно присутній слідчий. Тож яким чином особливо секретні матеріали, ознайомлення з якими взагалі має проводитись в умовах режимно секретної частини з дотриманням відповідних умов, то яким чином їх можна знищити?

Далі. Прокурор посилався на те, що пан Медведчук може, це припущення, може використовувати для користування тими ризиками засоби зв’язку, у тому числі і ті, які неможливо відслідкувати іншими технічними засобами. Ну, по-перше, Віктору Володимировичу не заборонено користуватися засобами зв’язку, а Конституція України та чинне законодавство, включаючи європейську конвенцію з прав людини, гарантують недоторканність як приватного життя, так і розмов і комунікацій. Тому незрозуміла взагалі логіка сторони обвинувачення з приводу цього припущення.

Далі прокурори кажуть, що вони врахували майновий стан нашого підзахисного, проте прокурори нічого не кажуть про те, що наш підзахисний перебуває під дією позасудових санкцій, які забороняють йому взагалі користуватися будь-якими його активами, тому згадки про його майновий стан за цих умов недоречні і некоректні.

Далі. Сторона захисту стверджувала і послідовно стверджує про те, що матеріали досудового розслідування послідовно фальсифікувались і фабрикувались стороною обвинувачення. Ця наша позиція ґрунтується на тому, що під час досудового розслідування сторона обвинувачення порушила стільки процесуальних норм і правил, що зібрані докази судом неодмінно будуть визнані неналежними. Тому такі докази, по-перше, фальшиві, по-друге, ті, які легко спростувати чисто процесуальними засобами. Нам нічого не потрібно для цього робити, просто правильно застосувати норми кримінально-процесуального законодавства. Навіщо пану Медведчуку знищувати такі докази?

І, продовжуючи доводи пана адвоката Коваля про те, що ризиків взагалі не існує. Взагалі-то, про початок кримінального переслідування Віктора Володимировича Медведчука ще два роки тому заявив президент України. Це опубліковано у ЗМІ. Далі у ЗМІ опубліковано ряд матеріалів, який вказує на те, що правоохоронні органи готові і роблять все для того, щоб ініціювати ряд кримінальних проваджень стосовно Віктора Володимировича аж до того, щоб ув’язнити його і відправити кримінальне провадження до суду. Тож за два роки будь-яка особа, яка не впевнена у своїй поведінці і не впевнена у своїх діях, яка дійсно вважає, що їй щось загрожує, могла б вчинити ті дії, які вкладаються в поняття ризиків. Проте за два роки Віктор Володимирович, як чесна людина, якій нема чого боятися, просто продовжив представляти інтереси своїх виборців на території України. Він не зробив ніяких протиправних дій, направлених на, як кажуть прокурори, що могли б свідчити про те, що він перешкоджає кримінальному провадженню.

Тепер що стосується суті мого виступу. Крім обставин, які визначені ч. 3 ст. 199 КПК України, кримінально-процесуальний закон, як я вже зазначила, зобов’язує слідчого суддю щоразу при вирішенні питання про продовження строку застосування запобіжного заходу перевіряти певні обставини, у тому числі наявність обґрунтованої підозри. На це вказує і норма ст. 132 КПК України, яка не допускає застосування будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження, якщо сторона обвинувачення не доведе існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, яке може бути підставою для застосування таких заходів забезпечення, і якщо потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання в права і свободи особи, про який ідеться у клопотанні слідчого чи прокурора. Відповідно, і ст. 194 КПК України передбачає, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність саме обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення. Як відомо, обґрунтованість підозри містить у собі два аспекти.

Перший стосується питання права, підозра має стосуватись правопорушення, передбаченого законом, тобто у Кримінальному кодексі України має бути відповідна стаття. І другий - це питання факту. Мають бути доведені обставини, які за розумного та неупередженого тлумачення викликають підозру щодо причетності конкретної особи до певного кримінального правопорушення. На другому питанні, питанні факту, зупиняться мої колеги. Я, шановний суд, зупинюсь лише на питанні права, підозра має стосуватись правопорушення, передбаченого законом. Складені у кримінальному провадженні номер 22021000000000072 процесуальні документи від 11 травня, який називається повідомлення про підозру, і від 19 серпня цього року, який називається повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, не стосуються правопорушень, які передбачені Кримінальним кодексом України, і саме це свідчить про відсутність обґрунтованої підозри щодо Віктора Володимировича Медведчука. З цього приводу ми стверджуємо, що викладені у клопотанні фактичні обставини, ті, які прокурори вважають описанням дій пана Медведчука, не свідчать про вчинення ним кримінальних правопорушень, а тим паче тих, які передбачені саме ст. 111 і 438 Кримінального кодексу України. Наведені обвинуваченням обставини нібито правопорушень не охоплюються і не можуть охоплюватися саме такою правовою кваліфікацією, і на користь цього доводу я зараз наведу свої аргументи. Причина цього -  дефектність, неякісність і непередбачуваність норм Кримінального кодексу України, на підставі яких Віктора Володимировича притягують до кримінальної відповідальності. Ці норми допускають можливість неоднозначного їх тлумачення, і це є серйозною загрозою порушення принципу верховенства права у справі пана Медведчука, оскільки саме по собі породжує правову невизначеність. Принципу правової невизначеності приділено достатню увагу і у рішеннях Конституційного суду України, і у рішеннях ЄСПЛ, наприклад у справах "Щокін проти України". "Сєрков проти України", "Новік проти України", "Стіл проти Сполученого Королівства", і у документах Венеціанської комісії, які називаються "доповідь про верховенство права".

Принцип правової визначеності має бути застосований у будь-якому кримінальному провадженні і при вирішенні будь-якого питання кримінального провадження, у тому числі і при вирішенні слідчим суддею питання про продовження строку дії запобіжного заходу, особливо такого, як цілодобовий домашній арешт, який по суті своїй, по напруженості дорівнює позбавленню свободи, як це зазначено у практиці ЄСПЛ. Тож поняття "якість закону" - це складова принципу верховенства права і гарантія застосування судом найбільш сприятливого для особи тлумачення закону, …, проте у справі пана Медведчука чомусь кримінальний закон тлумачить оці недоліки його, можливість застосування подвійного трактування чомусь не на користь, а для того, щоб звинуватити особу. А неконкретність кримінально-правової термінології не дає змоги однозначно визначити провину особи у вчиненні того чи іншого кримінального правопорушення.

Взагалі об’єктом злочину виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода, а не уявна, така, як в уяві прокурорів. У випадку, якщо немає визначення, то виникають сумніви щодо провини особи, а відповідно до Конституції України, всі сумніви щодо доведення провини особи мають тлумачитися саме на її користь. Тож дефектність правових норм, передбачена ст. 111 та 438 Кримінального кодексу України, полягає у тому, що у них містяться конструкції оціночного характеру, визначення яких національне законодавство не містить. Тому сторона обвинувачення має практично необмежені можливості для довільного їх тлумачення. За ст. 111 кримінального кодексу України нашому підзахисному інкримінують державну зраду у формі допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, а за ст. 438 кримінального кодексу незакінчений замах на розграбування національних цінностей, до яких сторона обвинувачення зараховує недорозвідані, тобто віртуальні корисні копалини. Чинне законодавство України не містить визначення, жоден правовий акт національного законодавства України не містить визначення поняття національні цінності, тож ніхто в Україні не може достеменно знати, що це таке, без застосування наукових підходів до цього. Це поняття практично не застосовується в жодному нормативному документі і законодавчому документі. Тож для з’ясування того, чи належать перспективні запаси, - перспективні – це передбачливі, особи передбачають, що там вони можуть бути або не можуть бути, їх треба дорозвідувати, тому вони перспективні, - тож для з’ясування того, чи належать такі перспективні запаси корисних копалин до правової категорії національні цінності, про яку йдеться у ст. 438 ККУ, стороною захисту проведено відповідну науково-правову експертизу. Висновок від 13 серпня цього року долучений до заперечення. Згідно з висновком цієї експертизи, в ККУ відсутнє визначення поняття національні цінності. В інших законодавчих актах також відсутнє це поняття, а тому його можливо трактувати лише за теоретичними доктринами, науковими працями тощо. Тож національні цінності можна трактувати, по-перше, як нематеріальні цінності, тобто культурна спадщина, традиції, звичаї тощо, які об’єднують певну кількість населення, а по-друге, як культурну спадщину, витвори мистецтва, архітектурні пам’ятки тощо. Державне майно, об’єкти державної власності, які не мають будь-якого культурного, історичного значення тощо, у правовому значенні не можуть буди розцінені як національні цінності. Відтак, провідні правознавці, науковці держави дійшли до висновку, що перспективні, тобто можливі, запаси корисних копалин з правової точки зору не можуть бути віднесені до поняття національні цінності, оскільки вони, перше, є перспективними, тобто такими, які підлягають розробці, розвідуванню, і за наявних обставин неможливо взагалі зробити висновок про те, чи взагалі є ці запаси, який їх об’єм, вартість та якість, і друге, не несуть в собі жодного історичного, культурного, творчого значення. Тому зарахування перспективних запасів природних копалин ділянки Глибока, це ж навіть не родовище, це ділянка, до національних цінностей з правової точки зору є некоректним. Відтак, довільне зарахування прокурором корисних копалин до національних цінностей - це прояв сваволі держави.

Одним з джерел міжнародного права є доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм. Це зазначено у ст 38.1 статуту міжнародного суду. Проте і у працях міжнародних фахівців не зустрічається поняття національні цінності. У тексті повідомлення про підозру від 11 травня цього року і повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 19 серпня цього року сторона обвинувачення зазначила, що ст. 438 України є бланкетною нормою, що відсилає до порушення законів та звичаїв війни, передбачених у міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана ВРУ. Добре, бланкетна - значить, бланкетна.

Таким чином, при тлумаченні конкретних порушень законів та звичаїв війни, як зазначають прокурори, у даній справі слід керуватися Женевською конвенцією про захист цивільного населення. На думку сторони обвинувачення, ця конвенція містить перелік діянь, що становлять найбільш серйозні порушення Женевських конвенцій, а також інші порушення законів та звичаїв війни. Між тим, ретельне вивчення змісту названої конвенції, на яку посилаються прокурори як на нормативний документ, до якої відсилає ст. 438 кримінального кодексу, то у цій конвенції немає жодної згадки про національні цінності, не говорячи вже про визначення чи тлумачення цього поняття. Більше того, за змістом ст. 6 цієї конвенції, вона повинна застосовуватися з самого початку будь-якого конфлікту або окупації, на окупованій території застосування цієї конвенції, увага, припиняється через рік після загального припинення бойових дій. Але окупаційна держава настільки, наскільки вона виконує функції уряду на цій території, буде пов’язана на строк окупації положенням лише окремих статей, жодна з яких не стосується видобутку корисних копалин чи розроблення надр на окупованій території. З цього випливає логічний висновок, що і норми конвенції як юридичного акту, що має вищу у порівнянні  з ККУ юридичну силу, теж мають великий рівень абстракції.

У цьому контексті слід зазначити, що велика палата ЄСПЛ ще 29 травня минулого року надала консультативний висновок на запит Конституційного суду Вірменії стосовно використання відсильних методів, а тут, як прокурори кажуть, це відсильний метод, під час визначення правопорушення та стандартів порівняння кримінального закону, чинного на час вчинення правопорушення з кримінальнім законом, викладеним у новій чи зміненій редакції. У цьому консультативному висновку до цього кримінального провадження одне з питань, яке ми розглядаємо зараз, стосується відповідь лише на єдине, на третє питання. Воно звучить так: чи відповідає кримінальний закон, що визначає злочин та містить посилання на певні правові положення юридичного акту з найвищою юридичною силою та високим рівнем абстракції, вимогам визначеності, доступності, передбачуваності та стабільності? Виповідаючи на це питання у світлі вимог чіткості та передбачуваності за ст. 7 Європейської конвенції з прав людини, суд вперше висловив таку чітку позицію щодо законодавчої техніки формування бланкетних норм, а саме у випадках, коли положення кримінального закону відсильні або бланкетні положення під час визначення елементів складу злочину відсилають до правових положень поза межами кримінального права, тобто положення, до якого відсилає. Отже, ЄСПЛ сказали: використання законодавчої техніки формування бланкетних норм при криміналізації дій або бездіяльності само собою не є несумісним з вимогами ст. 7 конвенції, проте як бланкетні норми, так і положення, до яких ці норми відсилають, узяті разом, мають надавати відповідній особі можливість передбачити у разі необхідності з юридичною допомогою, яка поведінка може потягнути за собою його або її кримінальну відповідальність. Ця вимога однаково застосовується у випадках, де положення, на які зроблено посилання, займають вище ієрархічне положення у правовому порядку чи вищий рівень абстракції, ніж відсильні або бланкетні положення. У будь-якому випадку, суд, який застосовує бланкетні норми та положення, до яких відсилає бланкетна норма, має оцінити, чи є передбачуваною кримінальна відповідальність з урахуванням обставин справи.

Таким чином, навіть у сукупності з положеннями Женевської конвенції диспозиція ст. 438 ККУ все ще залишається нормою з великим рівнем абстракції. Це унеможливлює притягнення будь-кого до кримінальної відповідальності за цією статтею з точки зору національних цінностей. Так само чинне законодавство України не містить визначення понять, як підривна діяльність -  складова загрози чи шкоди національній безпеці України. Між тим, у рішеннях ЄСПЛ приділено значну увагу питанням визначення державними органами загроз для національної безпеки. Сторона ж обвинувачення каже, що дії пана Медведчука є певною загрозою для національної безпеки України. Тож одним з прикладів того, як мають державні органи визначати загрозу для національної безпеки, є рішення у справі … проти колишньої Югославської республіки Македонія. У справі пані … ЄСПЛ вказав: хоча оцінка державного органу того, у чому саме полягає загроза для національної безпеки, об’єктивно має значну вагу, незалежний орган або суд повинен мати можливість реагувати в справах, у яких застосування цієї концепції не ґрунтується на відповідних фактах або виявляє тлумачення національної безпеки, що суперечить закону або загальноприйнятому значенню і є свавільним.

Тож, шановний суд, передусім я прошу вас визначити, чи не є свавільним тлумачення стороною обвинувачення за допомогою висновків, зредагованих судово-лінгвістичними експертами з політичної діяльності Віктора Володимировича Медведчука як загроза національній безпеці, адже це свідчить про грубе порушення принципів верховенства права та його невід’ємної складової, принципу правової визначеності. Прикладом такої сваволі, і я знову повернусь до свого колеги пана Коваля, прикладом сваволі є висновок експерта номер 202/1 від 7 травня 2021 року, відповідно до якого у кількох публічних виступах пана Медведчука у 2019 році з лінгвістичної точки зору міститься негативна, тенденційно подана упереджена інформація щодо України, стосовно державної влади та держави в цілому, її внутрішньо-, зовнішньополітичного курсу. Ця інформація, на думку експертів СБУ, нібито сприяє формування негативного іміджу України на міжнародному рівні, а з іншого боку, достовірність цієї інформації неоспорювана. До того ж і Конституція України, і законодавство, яке регламентує діяльність політичних партій в Україні, гарантують свободу висловів та політичних переконань, і незгода опозиційного політика з курсом офіційної влади, його гостра критика конкретних дій влади і їх результатів не є сприянням формуванню негативного іміджу України, а є, по суті, формою демократії. Притягнення особи до кримінальної відповідальності на підставі дефектних норм кримінального кодексу порушує принцип "ніякого покарання без закону", гарантованого ст. 7 ЄСПЛ.

Показовим у цьому аспекті є рішення ЄСПЛ у справі … проти Естонії. Суд у цій справі визнав, що тлумачення ст. 161 кримінального кодексу Естонії, на підставі якого державного службовця вищого рівня засуджено за зловживання посадовим становищем, охоплювало застосування занадто широких понять та нечітких критеріїв, які не відповідали вимогам ЄСПЛ та принципу "ніякого покарання без закону", оскільки заявник не міг передбачити відповідно до чинного кримінального законодавства того, що його дії кваліфікуватимуться як кримінальне правопорушення. У цій справі до повноважень пана … входило підписання певних документів, але за підписання саме одного з таких документів, саме за підписання, його і притягнено до кримінальної відповідальності. Тобто нечітка норма кримінального кодексу, як у справі Медведчука, дуже абстрактні диспозиції ст. 111 і 438 ККУ. Наведене свідчить, що письмове повідомлення про підозру від 11 травня цього року та письмове повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, яке датовано 19 серпня цього року, є необґрунтованим. Вони не переконують стороннього споживача в тому, що мала місце подія рівня злочину та що пан Медведчук об’єктивно пов’язаний з будь-якими кримінальними правопорушеннями, які йому намагаються інкримінувати. За таких обставин подальше продовження строку застосування запобіжного заходу неможливо.

Крім того, я прошу суд звернути увагу і на те, що стаття 132 КПК України не допускає застосування заходів забезпечення кримінального провадження, якщо сторона обвинувачення не доведе того, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який йдеться у клопотання. Проте, як вже встановлено, досудове розслідування завершено майже два тижні тому. Тим самим слідчий та прокурор резюмували, що всі необхідні для складання обвинувального акту докази вони зібрали, і інші докази їм просто не потрібні. Водночас це вказує на те, що нових доказів, якими в подальшому могла б бути обґрунтована підозра, немає і з’явитися не може. Тож ніякі потреби завершеного досудового розслідування не можуть виправдати подальше позбавлення особи фактично свободи.

При вирішенні питання кримінального провадження, з яким звернулась сторона обвинувачення, слід також врахувати і зміст листа ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового впровадження відповідно до КПК України. Цей лист від 4 квітня 2013 року номер 511-550/0/4-13. Згідно з цим листом, вирішуючи питання про застосування, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу при розгляді відповідних клопотань слідчий суддя, суд щоразу зобов’язаний, зокрема, врахувати, що запобіжні заходи провадження обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 ЄСПЛ, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети, а не тієї мети, про яку зазначають прокурори, та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики ЄСПЛ. Зважити, що домашній арешт – це другий після тримання під вартою за винятковістю вид запобіжного заходу, отже, його застосування можливо лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе відвернути ризики. А у нашому випадку прокурори лише голослівно вказують, що інші запобіжні заходи не зможуть відвернути ризики, а доказів на це вони не наводять.

Тому при розгляді клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов’язково має бути розглянуто можливість застосування інших альтернативних запобіжних заходів. Саме така правова позиція викладена у пункті 80 рішення ЄСПЛ у справі Харченко проти України. Підсумовуючи сказане, шановний суд, я зазначу, що за умови завершення досудового розслідування немає підстав для продовження строку дії запобіжного заходу стосовно Віктора Володимировича Медведчука, адже відсутні як реальна мета його застосування, так і потреби розслідування, які обумовлюють необхідність позбавлення особи свободи.

Лариса Чередніченко

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках PNK.TV

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.